Лівійський урок для України. Національний економічний контекст
Я не вірю, що сили НАТО атакували Лівію з метою захисту «прав людини» лівійських громадян. Вважаю, що головна причина — лівійські запаси вуглеводнів. Не здивуюся, якщо з часом спливе інформація про те, що громадський конфлікт в Лівії був спровокований спецслужбами провідних держав саме з метою отримати причину для розв'язання війни з Каддафі і як наслідок — встановити контроль над лівійськими запасами нафти та газу.
Урок для України. З огляду на зростаючу кількість населення Землі, а відповідно — зростаючої боротьби за енергетичні ресурси, продукти харчування і питну воду, стає зрозуміло, що Україна (і українська нація), як потенційно великий виробник продуктів харчування, ризикує безповоротно втратити контроль над своїм головним засобом виробництва — землею. Слід лише дати для цього привід, або повестися на провокацію спецслужб зацікавлених держав. І найпершим джерелом загрози іноземного втручання є будь-яке потрапляння земель сільгосппризначення у власність (повну, чи навіть часткову) іноземним громадянам чи компаніям, бо привід для «захисту своїх економічних інтересів» транснаціональні корпорації, що володіють приватними арміями та чиї ставленики грають головні ролі у всіх глобальних міжнародних організаціях, знайдуть легко. Або ж просто створять цей «привід».
Висновок. Насправді оптимізму мало. В найжорстокішу фазу світової боротьби за ресурси ми вступаємо досить слабкими. Тому наші спроби захищати свої національні економічні інтереси будуть нагадувати вальс на мінному полі. В таких умовах найважливіші завдання мають лягти на українську дипломатію, яка повинна, маніпулюючи участю в різних глобальних міжнародних організаціях, провести Україну через цей складний етап світової боротьби за ресурси «обережно, між крапельками». Сподіваюся в керівництві українських державних служб знайдуться люди, які усвідомлюють масштаб викликів та готові дати на них адекватні відповіді.
Урок для України. З огляду на зростаючу кількість населення Землі, а відповідно — зростаючої боротьби за енергетичні ресурси, продукти харчування і питну воду, стає зрозуміло, що Україна (і українська нація), як потенційно великий виробник продуктів харчування, ризикує безповоротно втратити контроль над своїм головним засобом виробництва — землею. Слід лише дати для цього привід, або повестися на провокацію спецслужб зацікавлених держав. І найпершим джерелом загрози іноземного втручання є будь-яке потрапляння земель сільгосппризначення у власність (повну, чи навіть часткову) іноземним громадянам чи компаніям, бо привід для «захисту своїх економічних інтересів» транснаціональні корпорації, що володіють приватними арміями та чиї ставленики грають головні ролі у всіх глобальних міжнародних організаціях, знайдуть легко. Або ж просто створять цей «привід».
Висновок. Насправді оптимізму мало. В найжорстокішу фазу світової боротьби за ресурси ми вступаємо досить слабкими. Тому наші спроби захищати свої національні економічні інтереси будуть нагадувати вальс на мінному полі. В таких умовах найважливіші завдання мають лягти на українську дипломатію, яка повинна, маніпулюючи участю в різних глобальних міжнародних організаціях, провести Україну через цей складний етап світової боротьби за ресурси «обережно, між крапельками». Сподіваюся в керівництві українських державних служб знайдуться люди, які усвідомлюють масштаб викликів та готові дати на них адекватні відповіді.
14 коментарів
Найбільша наша проблема, що наша держава так і не стала інструментом захисту нашого ж громадянства.
та й в деяких питаннях навіть «мислення категоріями „свого гаманця“» є вцілому корисними для ДЕРЖАВИ.
треба визначатися із своєю ділянкою відповідальності і робити реальну справу. інакше — ніяк.
Поясніть, будь ласка!
є держави з власним народним господарством. така і Україна. в ній є підприємства. основні ресурси належать короткому переліку родин. на ці родини працює значна частина населення України. Україна не є одиноким островом в світі — є і інші держави. Україна з ними торгує. і конкурує. Україна не може виробляти все необхідне їй (беремо ідеальну ситуацію, зрозуміло що Україна може виробляти більше, ніж виробляє зараз). тому деякі товари Україна змушена купувати з інших держав. для того, щоб купувати, Україні треба мати гроші, які будуть прийматися в інших державах. гривня, яка Україні коштує папір та фарбу — не підходить. потрібна вільноконвертована валюта. а щоб її заробити, Україна має щось виробити і продати в інші держави. це «щось» і мають виготовити підприємства, що належать купці олігархічних кланів, які працюють на свою кишеню. ці олігархічні клани як спрут захопили систему влади в Україні (зрозуміло що це погано, але це наша реальність). і використовуючи владу для сприяння своїм підприємствам, вони де-факто сприяють можливості України заробляти вільноконвертовану валюту, за яку Україна може купити в інших державах необхідні українцям товари. щоб нормально почуватися, Україна мусить продавати товарів в інші держави на суму не меншу, ніж та, на яку їй необхідно купувати. цей баланс називається зовнішньоторгівельним сальдо. це як в родині — щоб жити, родина має заробляти не менше, ніж їй треба витрачати. і вже не так важливо, чи в родині будуть всі заробляти і розпоряджатися грошима, чи, наприклад, тільки хтось один з подружжя. головне що в родині є гроші на все необхідне. так само в державі — головне щоб були гроші на все необхідне. а питання внутрішнього перерозподілу ресурсів в державі — то вже окреме питання. і це питання є питанням постійної внутрішньої політичної боротьби. отже, в зовнішній політиці навіть піклування олігархів про свою кишеню в більшості випадків є вигідним державі. питання ж внутрішньої соціально-економічної політики, то як боротьба між членами родини кому що купити. то вже не є питанням — за що купити. то є питанням як перерозподілити те, що є в родині (те що є в державі). отже вигода держави — мати необхідні ресурси. вигода народу — зуміти вхопити від тих ресурсів шматок побільше.
зрозуміла! Про зовнішньоторговельне сальдо ви пояснили навіть краще, ніж викладач))
Стосовно ж конкретно того прогнозу то я б до нього не ставився із скесисом. Врешті, є події контроль за якими буде вестись без огляду на національні держави, або явно наперекір державним інтересам… Магрибські оказії, які Ви ілюструюте в своїй (дуже цікавій) статті говорять, про падіння важливості національних держав, їх еліт з огляду на можливі катастрофи та війни майбутнього…