Друге твердження — не до мене, я не казав що наведуть лад. Я сказав що наші чиновники будуть поставлені в певні умови, в яких вони будуть змушені працювати. Казати що це не вплине на результат їх діяльності — глупо.
Те що ми не здатні змусити владу України працювати по-іншому, це й так ясно, що тут визнавати?
А я не погоджуюсь (зі словами Святослава). Європейська бюрократична машина змусить працювати нашу владну систему по-іншому. Відбудеться насаджування цінностей, вірувань і настанов, відповідно зміниться модель прийняття рішень.
Опозиціонером бути легко. Цікаво подивитися на дії таких «михальчишиних» (узагальнюю без негативу) під тягарем відповідальності за кожне слово і діло. Бо відповідальність змінює людей.
дуже широке питання… але спробую коротко відповісти.
є держави з власним народним господарством. така і Україна. в ній є підприємства. основні ресурси належать короткому переліку родин. на ці родини працює значна частина населення України. Україна не є одиноким островом в світі — є і інші держави. Україна з ними торгує. і конкурує. Україна не може виробляти все необхідне їй (беремо ідеальну ситуацію, зрозуміло що Україна може виробляти більше, ніж виробляє зараз). тому деякі товари Україна змушена купувати з інших держав. для того, щоб купувати, Україні треба мати гроші, які будуть прийматися в інших державах. гривня, яка Україні коштує папір та фарбу — не підходить. потрібна вільноконвертована валюта. а щоб її заробити, Україна має щось виробити і продати в інші держави. це «щось» і мають виготовити підприємства, що належать купці олігархічних кланів, які працюють на свою кишеню. ці олігархічні клани як спрут захопили систему влади в Україні (зрозуміло що це погано, але це наша реальність). і використовуючи владу для сприяння своїм підприємствам, вони де-факто сприяють можливості України заробляти вільноконвертовану валюту, за яку Україна може купити в інших державах необхідні українцям товари. щоб нормально почуватися, Україна мусить продавати товарів в інші держави на суму не меншу, ніж та, на яку їй необхідно купувати. цей баланс називається зовнішньоторгівельним сальдо. це як в родині — щоб жити, родина має заробляти не менше, ніж їй треба витрачати. і вже не так важливо, чи в родині будуть всі заробляти і розпоряджатися грошима, чи, наприклад, тільки хтось один з подружжя. головне що в родині є гроші на все необхідне. так само в державі — головне щоб були гроші на все необхідне. а питання внутрішнього перерозподілу ресурсів в державі — то вже окреме питання. і це питання є питанням постійної внутрішньої політичної боротьби. отже, в зовнішній політиці навіть піклування олігархів про свою кишеню в більшості випадків є вигідним державі. питання ж внутрішньої соціально-економічної політики, то як боротьба між членами родини кому що купити. то вже не є питанням — за що купити. то є питанням як перерозподілити те, що є в родині (те що є в державі). отже вигода держави — мати необхідні ресурси. вигода народу — зуміти вхопити від тих ресурсів шматок побільше.
Друге твердження — не до мене, я не казав що наведуть лад. Я сказав що наші чиновники будуть поставлені в певні умови, в яких вони будуть змушені працювати. Казати що це не вплине на результат їх діяльності — глупо.
Те що ми не здатні змусити владу України працювати по-іншому, це й так ясно, що тут визнавати?
Тому для легшого сприйняття тексту пропоную перейти за посиланням
є держави з власним народним господарством. така і Україна. в ній є підприємства. основні ресурси належать короткому переліку родин. на ці родини працює значна частина населення України. Україна не є одиноким островом в світі — є і інші держави. Україна з ними торгує. і конкурує. Україна не може виробляти все необхідне їй (беремо ідеальну ситуацію, зрозуміло що Україна може виробляти більше, ніж виробляє зараз). тому деякі товари Україна змушена купувати з інших держав. для того, щоб купувати, Україні треба мати гроші, які будуть прийматися в інших державах. гривня, яка Україні коштує папір та фарбу — не підходить. потрібна вільноконвертована валюта. а щоб її заробити, Україна має щось виробити і продати в інші держави. це «щось» і мають виготовити підприємства, що належать купці олігархічних кланів, які працюють на свою кишеню. ці олігархічні клани як спрут захопили систему влади в Україні (зрозуміло що це погано, але це наша реальність). і використовуючи владу для сприяння своїм підприємствам, вони де-факто сприяють можливості України заробляти вільноконвертовану валюту, за яку Україна може купити в інших державах необхідні українцям товари. щоб нормально почуватися, Україна мусить продавати товарів в інші держави на суму не меншу, ніж та, на яку їй необхідно купувати. цей баланс називається зовнішньоторгівельним сальдо. це як в родині — щоб жити, родина має заробляти не менше, ніж їй треба витрачати. і вже не так важливо, чи в родині будуть всі заробляти і розпоряджатися грошима, чи, наприклад, тільки хтось один з подружжя. головне що в родині є гроші на все необхідне. так само в державі — головне щоб були гроші на все необхідне. а питання внутрішнього перерозподілу ресурсів в державі — то вже окреме питання. і це питання є питанням постійної внутрішньої політичної боротьби. отже, в зовнішній політиці навіть піклування олігархів про свою кишеню в більшості випадків є вигідним державі. питання ж внутрішньої соціально-економічної політики, то як боротьба між членами родини кому що купити. то вже не є питанням — за що купити. то є питанням як перерозподілити те, що є в родині (те що є в державі). отже вигода держави — мати необхідні ресурси. вигода народу — зуміти вхопити від тих ресурсів шматок побільше.
треба визначатися із своєю ділянкою відповідальності і робити реальну справу. інакше — ніяк.
та й в деяких питаннях навіть «мислення категоріями „свого гаманця“» є вцілому корисними для ДЕРЖАВИ.